Позакласна робота

Літературно – музична композиція

« Рубікон, за  який  не  перейти…»

Мета:  ознайомити учнів 9 – 11 класів з «мрією всього життя»  Тараса Григо-

            ровича Шевченка – влаштуванням особистої долі, - котрій  не су-

            дилося збутися ; проникнути у внутрішній світ геніального поета, мис-

            лителя, борця за національне відродження в Україні; формувати жит-

            тєві компетентності; підняти престиж національної літератури.

Очікувані результати:

- діти усвідомлюють найважливіші моральні цінності – порядність, чесність, добро, душевне багатство:

- розуміють внутрішній світ Т. Г. Шевченка, його життєву позицію;

- орієнтуються в різних життєвих ситуаціях;

- роблять для себе висновки із почутого.

Літературна вітальня. На стіні портрет Тараса Шевченка, обрамлений українським вишитим  рушником.  Поряд оформлена виставка «Т. Г. Шевченко – поет, письменник, художник». На столі вербові котики, кетяги калини, запалена свічка, недописаний лист.

Вчитель

Ти не лукавила зо мною,

Ти другом, братом і сестрою

Сіромі стала. Ти взяла

Мене, маленького, за руку

І в школу хлопця одвела

До п’яного дяка в науку.

«Учися, серденько, колись

З нас будуть люде»,- ти сказала.

А я й послухав, і учивсь,

І вивчився. А ти збрехала.

Які з нас люде? Та дарма!

Ми не лукавили з тобою,

Ми просто йшли; у нас нема

Зерна неправди за собою.

Ходімо ж, доленько моя!

Мій друже вбогий, нелукавий!

Ходімо дальше, дальше слава,

А слава – заповідь моя.

Шановні діти! Сьогодні гостем нашої літературної вітальні є Тарас Григорович Шевченко – відомий в усій Україні поет, письменник, художник, але, перш за все, порядна, чесна, добра, щира душею людина. Ми вважаємо його національним героєм, знаємо і захоплюємось його творами, які принесли йому всесвітню славу, але ніколи не задумуємось, що Тарас Григорович був глибоко нещасною людиною. Адже все своє життя він прожив, вболіваючи за долю України, так і не влаштувавши особисту; не судилося йому здійснити мрію всього життя – одружитися, створити сім”ю. Ми з вами і поговоримо сьогодні про це, пройдемо життєвими дорогами Шевченка разом з ним, дізнаємось про його перше і останнє кохання, його радощі і вболівання.

( Яскраве освітлення, двоє дітей: дівчинка Оксана плете вінок, хлопчик Тарасик – малює в книжечці.)

1-ий оповідач.

Перше кохання – дитяче  кохання до якоїсь кучерявої Оксани. З нею, каже він

Оксана

Ми вкупочці колись росли,

Маленькими собі любились,

А матері на нас дивились

І говорили, що колись

Одружимо їх. Не вгадали!

Старі заранні повмирали,

А ми малими розійшлись.

Та вже й не сходились ніколи.

2-ий оповідач.

Можна гадати, що ота Оксана – і була та сама дівчина, що беручи плоскінь, почула, як Тарас плаче біля череди. Тоді ота дівчина…

Маленький Тарасик

Прийшла, привітала,

Утирала мої сльози

І поцілувала.

Неначе сонце засіяло,

Неначе все на світі стало

Моє…лани, гаї, сади…

І ми, жартуючи, погнали

Чужі ягнята до води.

1-ий оповідач.

З того кохання нічого не вийшло. Але першого кохання, як і перших сліз, видавлених кривдою і несправедливістю, такі люди, як Шевченко, довіку не забувають. Не забув і Тарас своєї Оксани. Героїню найкращої своєї поеми «Гайдамаки» він назвав Оксаною. Бо, звичайна річ, що письменники, а найчастіше поети, найулюбленішим героям своїх творів дають імена таких реальних людей, які найбільше подобалися їм, які в їх серці лишили добрі враження і спогади.

2-ий оповідач

Минуло після отієї сцени біля ягнят більше, може,  25-ти років, Шевченко згадав  знов  свою Оксану і каже, перебуваючи в далекій чужині…

Тарас Шевченко

А я так мало – небагато

Благав у Бога – тільки хату,

Одну хатиночку в гаю

Та дві тополі біля неї,

Та безталанную мою,

Мою Оксаночку, щоб з нею

Удвох дивитися на гори

На Дніпр широкий, на яри!

Оксана

Минуло ще десять літ після написання цього вірша. Скоро Тарас приїхав до рідного села, перед ним знов воскрес образ Оксани.

-          Чи жива ота Оксана кучерява,  що з нами гралася колись?- питає він у брата.

А брат йому на те:

                                 Помандрувала

                                  Ота Оксаночка в поход

                                  За москалями та й пропала.

                                   Вернулась правда через год.

                                Та що з того ? з байстрям вернулась,

                                Острижена…

                                Занапастилась, одуріла…

                                А що за дівчина була…

( Змінюється освітлення. Оповідь на фоні музики.)

1-ий оповідач

Варшава.

Шевченкові тоді минуло 16 літ. Саме тоді він познайомився з якоюсь вродливою швачкою. В його серці зайнялось перше молоде кохання до дівчини. Дівчина не була кріпачкою, належала до вільних людей. Михайло Корнійович Чалий, громадський та культурний діяч, знайомий Шевченка згадує:

          «Тарасова коханка вимагала, щоб він відцурався рідної мови на користь польської ( бо сама була полячкою ). В розмові з Шевченком вона не говорила інакше, як мовою польською, і Шевченко чи хотів, чи не хотів, мусив учитися по-польськи».

Дуня

Хто була ота Тарасова коханка-полька – невідомо. У самого Тараса ніде про це прямої мови немає. Двічі він тільки натякає про Дуню Гашовську ( Ядвігу Гусиновську ) – польку-швачку, яка жила у місті Вільні. Згадує про неї із замилуванням « чорноброва»,  «люба».

І через 25 літ після того як Шевченко називає Дуню Гашовську любою. Вона доброю стороною глибоко запала йому в душу і серце та залишила там слід першого кохання.

( Художня майстерня.)

2-ий оповідач

Після викупу з кріпацтва, а на той час Тарасу виповнилося 24 роки, перед ним відкрилися безмежні горизонти. Ставши чоловіком вільним, вступивши до Академії мистецтв, Шевченко в жовтні 1838 року за квартирував з Іваном Сошенком – видатним українським художником, який став близьким другом Тарасові, увів його в художницьке середовище.

Маня

Квартирували у німкені, там жила і небога німкені – молода вродлива дівчина, дочка Виборгського бургомістра сирота Маня ( Маруся Європеус ).

Сошенко закохався в ту Маню і гадав собі побратися з нею. Чи знав про те Тарас? Невідомо. Але Маня подобалася і йому. Сподобався і він Мані. Обоє були молодими, досягли віку, що зветься віком « весни і кохання». До того ж Шевченко хоч і не був вродливим, але був принадним. Було в ньому щось таке, що подобалось жінкам. Ота чарівна сила не покидала Тараса довіку і нагадає про себе ще не один раз.

Шевченко

Так от Тарас і Маня закохалися. Помітив те кохання Сошенко і почав ревнувати. Спочатку ховав своє незадоволення, а згодом став сваритися. Хоч Тарас і перебрався на іншу квартиру, та що з того для Сошенка. Сила кохання міцніша за всяку сварку. Серце Мані знайшло Шевченка і на другій квартирі – вона голубкою полинула до нього. Що сталося далі – невідомо. Але згодом Сошенко згадує Що кохання те не добре скінчилося для Мані.

( Звучать українські народні пісні ).

1-ий оповідач

Березень 1845 року.

Шевченко рушив з Петербурга на Україну. Кирилівка…

Ще раніше подобалася йому тут попівна, дочка отця Григорія Кошиці – Феодосія. Тепер, прибувши на Україну, він голубив думку одружитися з нею, «…та й жити на світі, як добрії люди живуть». На другий день приїзду Шевченко і навідався до попа.

Шевченко

Застав там молодого сина отця Кошиці і ще одного отця з сусіднього села. Вони дуже хотіли поспілкуватися про сучасні справи, проте Шевченко цілий вечір вів розмову з старим попом про старовину. Мабуть, батьки Феодосіїні спостерегли думку Шевченка побратися з їхньою дочкою, але не хотіли цього шлюбу. Вирішили тоді хитрощами відвернути  Тарасові заміри.

Феодосія

Тоді, як Шевченко гостював у Кирилівці, жінка односельця Прокопа Демченка народила дитину. Стара попівна, мати Феодосії, умовила Демченків покликати кумами Тараса з Феодосією. За християнським звичаєм кум і кума не могли між собою одружитися. Мати сподівалася, що дочка не розгадає цих хитрощів. Але доня перехитрила матір. Вона пішла до Демченків, взяла дитину, потім пішла з нею до другого попа і похрестила з іншим кумом. Тоді Тарас посватався, але взяв у батьків гарбуза.

Шевченко

Воно й не диво! Адже 17 років назад Тарас у Кошиці був наймитом, погоничем. Річ неможлива, щоб піп віддав свою дочку за колишнього свого наймита.

             Тяжко – важко в світі жити

             Сироті без роду:

             Нема куди прихилиться, -

             Хоч згори та в воду!..

             Добре тому багатому:

             Його люди знають;

             А зо мною зустрінуться –

              Мов недобачають.

Феодосія.

Попівна не відважилася йти проти волі батьків, і вони не побралися. Феодосія дуже тяжко все це пережила. Через батьківську незгоду безталанна дівчина збожеволіла. 1883 року лікувалась у Києві в університетській клініці, а в 1884 році так і померла дівкою.

Засмучений і зажурений невдачею в сватанні Тарас покидав Кирилівку…

( Звучить класична музика )

2-ий оповідач

Шевченко любив жіноче товариство; траплялися у нього і сердечні поривання, але ненадовго.

Панночка

До однієї пані поривання його верталися тричі.

Ще в перший рік знайомства поета з українським і російським письменником, етнографом Олександром Чужбинським він, Тарас, познайомився на балу з однією панночкою, довго сидів біля неї та все просив, щоб вона на спомин подарувала йому хоч одну голубу квітку з тих, що було так багато у неї на сукні. Та, жартуючи, відмовила, але Шевченко якось-таки тихцем відірвав квітку, та на цьому усе й скінчилося.

Потім, років через два, коли Чужбинський побачив у поета ту квітку, Шевченко мовив «Гарна молодичка і така привітна…Здається і забудеш про неї, а побачиш, так тебе і потягне ».

1-ий оповідач

…Закохався був Шевченко в одну київську красуню, закохався не на жарт, малював її і писав би вірші до неї, але незабаром розчарувався.

Київська красуня

Красуня, просячи, щоб він прийшов ранком та прочитав їй свою поему, запевняла, що у неї нікого не буде; але ж коли поет прийшов до неї, так там було вже три її «обожателі »: студент, гусар і генерал. Поетові стало ніяково, він попрощався і більше вже ніколи не навідувався до тієї красуні.

2-ий оповідач

Третім разом закохався був в якусь вже заручену панночку.

Коли він був закоханий, природа його ставала ще більш художницькою, і тоді працював він ще з більшою енергією.

Взагалі любив він жінок жвавих, веселих, таких, « щоб під ними земля горіла на три сажні». Жіноцтво з підупалим духом, слабкодухе не вабило його до себе, ніколи до таких не заходив. Одначе ніколи і не осуджував таких строго.

( На фоні слайдів – замальовок Тараса Шевченка, зроблених у засланні, продовжується оповідь. )

2-ий оповідач

1855 рік. Заслання…

Єдиною утіхою для Шевченка була родина коменданта Новопетровського укріплення Ускова. Сюди вабили його діти. Є припущення, що Шевченко навчав їх . Але це лише припущення. Та все ж таки, мабуть, більш за дітей приваблювала поета їхня мати Агата Омелянівна.

Агата Омелянівна

Замученому, відчуженому від людей ніжному серцю поета чому б не закохатися в молоду,  освічену і симпатичну жінку. Впродовж семи років Шевченко майже не бачив жіночого товариства, яке він так любив.

І ось по семи роках темряви мигнув перед ним ясний промінь жіночих очей: він почув голос теплий, почув віяння тієї незримої сили, що, йдучи з жіночого серця, надає енергії, надії, надає животворної сили і бажання жити. Агата Омелянівна явилась перед страждальником - поетом, немов посланниця самого неба. Прості, сердешні, привітні відносини до Тараса повинні були «святим огнем » запалити йому серце. Почуття Тараса глибшало і глибшало.

Шевченко

« Яке чудове, дивне створіння, женщина непорочна. В вінці створіння – це найліпша перла». І Тарас був таким зачарованим, що бажав, щоб в тій « перлині» не було жодної,  найменшої вади.

Досить було йому  раз єдиний помітити, що Агата Омелянівна грає в карти, щоб душа його охмарилася. Агата Омелянівна стає для нього «порожнечею».

« Моя моральна, моя єдина опора і та тепер похитнулася і зробилася порожнечею і без життя . Картярка, більш нічого».

Агата Омелянівна

Чи приймала Агата Омелянівна Тарасове почуття, чи здогадувалась про нього ? Ніхто напевно сказати не може Вона майже щодня ходила під добру погоду гуляти біля форту, ходив інколи з нею і Тарас. Під час цих прогулянок ніколи не бракувало тем для цікавих бесід.

Це тривало доти, доки агата Омелянівна дізналася, що ті невинні прогулянки обросли людськими плітками. Їй стало так прикро, що вона перестала ходити на прогулянки з Шевченком. Він дуже тому дивувався, але ніколи так і не дізнався причини. Проте до самого від’їзду з Тараса з Новопетровського укріплення між ними збереглися найтепліші стосунки.

( Оповідь йде на театральній сцені.)

1-ий оповідач

Нижній Новгород.

Зима. 1857 рік…

Тарас Шевченко чекає дозволу повернутися на Україну, вимушене перебування в Нижньому Новгороді скрашує відвідуванням спектаклів театральної трупи. Під час спектаклів помітив, що молоденька акторка Піунова грала граціозно і натурально.

Катерина

Молодість і свіжість Катерини Піунової звернули на себе Тарасову увагу. З того дня він починає частіше ходити до театру. Найбільш там подобалась йому Піунівна. Була вона вродлива, але вельми мало освічена. Актор Михайло Щепкін, бажаючи якомога більше радощів налити у пошматоване серце поета, вирішив зіграти український жарт « Москаль-чарівник». На роль Тетяни взяв Піунівну, але не вміла вона говорити по-українськи. За науку взявся Тарас Шевченко. Наука вдалася. Уласкавлене і нагріте серце поета спектаклями стрепенулося і листочком прилипло до Піунівни.

Шевченко

Щоб частіше бачити Катерину,  Шевченко починає займатися її освітою. Згодом Тарас думає про те, що з неї вийде велика актриса і місце їй на петербурзьких та паризьких сценах.

Діло очевидне, що Тарас не помітив, як на очі йому впала полуда кохання, властива усім закоханим людям. Він забув різницю свого віку ( йому йшов тоді 44 рік ) і Піунівної, забув, що голова його лиса, і що Катерина дивитиметься на ту лисину, як на лисину, а не на як сяйво слави поета, на вінець його великого страждання за великі й святі ідеї добра і правди.

Катерина

Молодість, звичайно горнеться до молодості. А Тарас мріє одружитися на дівчині. Коли б перед його очима не стояв такий густий туман, хоч і рожевий, він би помітив, що на заваді до цього шлюбу йому стоїть і різниця у віці, і брак його достатків, а це було найбільш важливим. Під час однієї з зустрічей Катерина висловила думку про те, що закінчується театральний рік, треба піклуватися про поновлення контракту, а так не хочеться залишатися тут, у Нижньому Новгороді.

Шевченко

Моментом у голові Шевченка прокидається щаслива думка – влаштувати Катерину у трупу до щербини у Харків. І не вагаючись він пише листи до Щербини і до Щепкіна, просячи рекомендації для  Піунівни. Думка про одруження на Катерині не покидає його, і він ділиться нею з своїми друзями – Кулішем і Костомаровим. З Піунівною він про це ще нічого не говорив, але з її ставлення був певен, що вона піде за нього.

Відповіді отримав дуже різні: холодну від Куліша і теплу, дружню від Костомарова.

Катерина

Куліш писав ( читає лист )

« Засмутив ти мене, брате, сказавши, що хочеш одружитися. Не гарну ти пору вибрав: не вибивсь ти з своєї нужди, не вийшов на простий шлях, треба б тобі з цим ділом підождати. А в мене була думка, щоб тебе за границю спровадити, щоб ти ширше світу поглядів. Ця думка була у мене і року 1847, коли ти не забув. А тепер якась Маруся, чи Одарка, чи Ганна стане тобі на дорозі. А небагато тобі й треба, щоб дійти свого розуму, - стати великим поетом по всі вічні роки.»

Шевченко

А ось відповідь Миколи Костомарова ( читає лист )

« Дуже добре зробив би ти, мій єдиний друже, коли б оженився, хоч би на старості літ, після такого глибокого лиха трохи відпочити душею, щоб тобі Бог заплатив за всі ті муки, які переніс ти».

Катерина

Яка глибока, величезна різниця в порадах друзів.

Прийшла Масниця. Шевченко затіяв катання задля Піунових . Поїхали в якесь село Бор. Там чаювали. Стара Піуниха добре розуміла, що Тарас кохає її Катрю, а віддавати дочку за вбогого не хотіла. Та і Катерина не горнулася до нього чистим серцем дівочим, лише жартувала, а й у думці у неї не було побратися.

( На фоні розповіді звучить українська народна пісня.)

Під час катання дівчина стала співати пісню про те, як миленький не радить братися, доки не буде повна скриня добра. Тарас зрозумів, що ця пісня звернена до нього… В неділю на Масниці йде він формально сватати Піунівну.

2-ий оповідач

Катруся саме збиралася йти на репетицію. Помітивши, що Тарас збирається щось сказати, спішила вийти з хати.

Тарас

- Стривай, дівчино, не йди!

Катерина

- Пустіть, не спиняйте мене: мені треба швидше на репетицію.

Тарас

- Постривай-бо, серденько!

Автор.

 Катерина стояла, наче вкопана. Мати махнула, щоб швидше вона йшла з хати.

Мати

- Катруся ще зовсім дитина, ще недоросла, віком зовсім вам не під пару.

Автор

Легко вгадати, що діялося в душі поета. Але йому здалося, що він сам все зіпсував. Береться він залагодити діло і пише до Катерини лист.

Шевченко пише лист.

« Я вас кохаю, і кажу вам це просто: ви занадто розумні, щоб сподіватися від мене палкого висловлювання кохання, а я занадто кохаю і шаную вас. Побратися з вами – це для мене найбільше щастя і відректися від цієї думки мені буде трудно. Але коли судилося інакше, так нічого діяти, треба коритися долі. Якщо ви чи не можете, чи не хочете зі мною стати в парі, так лишіть мені хоч єдину втіху: бути вашим другом…Сподіваюся на відповідь.»

Катерина

А відповіді все не було і не було…

Тарас кидається на всі сторони, щоб не вилетіла з його рук надія. Хтозна скільки ще б так тягнулося, аби не отримав Шевченко відповіді від Щербини про те, що Піунівну жде місце у харківській трупі. Тарас радіє і біжить до Піунових із доброю звісткою. Проходив час… Катерина не поїхала до Харкова, не хотіла зустрічатися з Шевченком. Чув Тарас, як прикро поводяться Піднови з його самолюбством, але сила кохання брала гору, аж доки не розв’язався  вузлик навіки – Тарас дізнався, що Катерина, не діждавшись відповіді з Харкова, оновила контракт на нижегородській сцені. Тут вже не можна було йому не обуритися. От на цьому і край тому сватанню. На другий день поет, зустрівши Піунівну, навіть не поклонився їй.

1-ий оповідач

В цей день у щоденнику Шевченка є такий запис

Шевченко

( читає щоденник ) « А чи давно я сподівався з нею стати в парі ? Сподівався, що вона буде мені дружиною, янголом-хранителем, за котрого я був ладен душу свою положити. Огидливий контраст! Несамостійність – це чудові ліки проти любові. Я б швидше вибачив їй залицяння, ніж оцю дрібну несамостійність. Вона мене, а головна річ, мого старого друга, поставила в таке становище, що вельми не личить. Погань панна Піунова, з ніг до голови погань…»

Оповідач.

Не жалкував і потім Шевченко, що не побрався з Піунівною.

( Звучить пісня «Реве та стогне Дніпр широкий» )

2-ий оповідач

Разом з бажанням завести власне житло на Україні огортає Шевченка друге,  ще більш палке бажання – одружитись. Це бажання цілий вік не покидало його: починаючи змалку він голубив його, жив ним до останку. Потреба життя родинного у Шевченка глибока, зростала вона і міцніла разом з його літами. Не побравшись з Піунівною і розцуравшись з нею, Тарас, переїздивши через Москву, висловив друзям своє бажання одружитися на Україні. З початку листопада 1859 року Шевченко знову думає про одруження.

Харитина

« Харитина була дочкою селянина з кріпаків князя Лопухіна з Канівського повіту. Коли їй було 15 років, без її згоди, навіть проти її волі, не питаючи батьків, взяли від них і віддали служити до економа князя Василя Лопухіна – Варфоломія, свояка Тараса Шевченка.

Харитина була молода, гарна, енергійна, проворна. Сватати її примусило Тараса не кохання, а інше почуття – тяжке почуття самотності.

Шевченко

« Аж надто тяжко стало на самоті. Може, Харитина скаже, що вона вбога, сирота, наймичка, а я багатий та гордий. Ні, в мене багато чого нема, часом і чистої сорочки, а гордощів та пихи я ще у своєї матері позичив, у мужички, у безталанної кріпачки. Чи так, чи сяк, а я повинен женитися, а то проклята нудьга зживе мене з світу. Сестра Ярина обіцяла знайти мені дівчину в Кирилівці, та яку ще вона знайде, а Харитина сама знайшлась. Вона безталанна зо мною не буде».

1-ий оповідач

Так писав Тарас до Варфоломея…

Більш місяця ждав відповіді. Мабуть, був певен, що Харитина не дасть йому гарбуза, що вона заспокоїть його ранню старість і своїми

                                                                                 Плічми молодими

                                                                                 Його старого підопре.

Ця надія вилилася в прекрасних віршах, написаних в ті часи. Він в своїй фантазії бачить себе жонатим і «на спомин своїй єдиній дружині» саджає

                                                                                                    …коло хатини

                                                                                                     І яблоню, і грушечку…

І марить далі, що ті дерева…

Харитина

                          Дасть Біг, виростуть. Дружина

                          Під деревами тими

                          Сяде собі в холодочку

                          З дітками малими…

                          А я буду груші рвати,

                          Діткам подавати…

                          З дружиною єдиною

                          Тихо розмовляли.

                          «Тоді, серце, як бралися,

                          Сі дерева садив я…

                          Щасливий я…» - І я друже!

                          З тобою щаслива.»

Шевченко

Але не так сталося, як сподівався.  Варфоломієві не сподобалося Тарасове сватання до Харитини, очевидно, він не розумів самотності поета. Замість простої відповіді про те, що сказала йому Харитина Варфоломій заходився поучати Тараса і відвертати його від думки та бажання побратися з Харитиною, бо дівчина вона неосвічена, мужичка.

Тарас, дякуючи за пораду, писав Варфоломієві:

    «Твоя порада добра, та тільки забув ти ось що: я по плоті і духу син і рідний брат нашого безталанного народу, то як же себе поєднаю я з панською кровію. Та й що та панночка вчена робитиме в моїй мужичій хаті? З нудьги пропаде, та й мені укоротить віку. Харита мені сподобалася, хоч я її мало бачив. Мати всюди однакова мати: коли розумна та щира, то й діти вийдуть в люди: а хоч і вчена, та без розуму, без серця, то й діти виростуть, як те ледащо в шинку.»

2-ий оповідач

Сестрі Ярині сподобалась Харитина. Але від Варфоломея Тарас так ніякої звістки і не отримав. Лише перегодя Варфоломій написав поетові, яка у них вийшла розмова з дівчиною.

Варфоломій    - Тарас хоче одружитися з тобою.

Харитина       - Чи швидко ж вони приїдуть?

Варфоломій   - Літом або восени.

Харитина      -  Нехай же я піду пораджусь з батьками.

Варфоломій    - Може ти не віриш, то я тебе викуплю з кріпацтва, поки він приїде.

Харитина       - Я ще не думаю заміж, погуляю. А як викуплять з кріпацтва, то і закріпостять на цілий вік.

1-ий оповідач

Варфоломій думав, що цим скінчиться сватання до Харитини, що Тарас послухає його, але не такої думки був Тарас

Тарас

Нехай Харитина погуляє до тієї весни. Я вже їй і намисто, і дукача, і хрест купив. Може, щось і буде.

Варфоломій

Отоді Варфоломій пише до Тараса:

                                                             « Після того як я побалакав з нею про тебе, мов не та дівчина стала: зробилася грубіянка, без спросу волочиться, приходить спати тоді, коли вже всі поснули, завела роман з писарем».

А щоб якось утішити Тараса, повідомляє, що знайшов добре місце під житло , радить не журитися, що Христина не хоче за нього. Заводить мову про те, що його дружина хоче висватати Шевченкові Наталку Шендерівну, людину розумну, з серцем, можна жити з такою до смаку.

Тарас

А Тарас йому відписує:

                                         « Коли Харитина не схаменеться, попроси сестру Катерину і сестру Ірину, чи не накинуть вони оком у Кирилівці огрядну та чепурну дівчину, хоч і вдовицю, аби чесного роду, та щоб не стара і доладна була. Без жінки і над самісіньким Дніпром, і в новій великій хаті, і з тобою, мій друже-брате, я буду на самоті, я буду одинокий.

( він просить Бога )   Мені, мій Боже! На землі

                                     Подай любов, сердешний рай,

                                     І більш нічого не давай.

                                     Мені, о Господи, подай

                                     Любити правду на землі

                                     І друга щирого пошли.

2-ий оповідач

Тим часом Варфоломій знов нагадує Тарасу про Наталку, додаючи, що її хоче сватати якийсь добрий чоловік, на що отримує від Шевченка таку відповідь:

Тарас  « Шкода, що ота Харитина зледащіла, а мені б лучної жінки і на краю світа шукати не треба. Я Наталку Шендерівну добре не розгледів тоді як торік ото був у Корсуні. Здається,  трошки педантка і не дуже чепурна, а нечепурна жінка і циганові не дружина. Коли трапляється їй хороший, не ледачий чоловік, то нехай їй Бог помагає».

Харитина

От на цьому і край сватанню Тараса до Харитини. Дівчина не згодилася на шлюб тому, що була закохана в молодого і вродливого парубка Федора Гриненка, що був писарем.

Не вгадати, чи була б Харитина щасливою за Тарасом, але і за Грищенком вона була безталанна, бо був той п’яниця великий.

( Звучить українська народна пісня.)

1-ий оповідач

Недалеко біля Петербурга є село Стрільня, куди виїздять літувати чимало людей з столиці: на літо 1860 року туди перебралась дружина Пантелеймона Куліша з сестрою Надією. Ще навесні того року Надія Михайлівна взяла на літо до себе слугу і покоївку – Ликерію  Полусмакову, кріпачку.

Ликерія

Ликерія була українкою з Ніжинського повіту. Дівчина молода, літ під 20, сирота. середнього зросту, кароока, кругловида, уста пишні, коралові, коса густа, темно-русява, плечі широкі, круглі, постать гарна, стан гнучкий, тонкий.

2-ий оповідач

Там Тарас і познайомився з Ликерією, «закохався, як чорт у суху вербу» в ту каторжну дівчину.

Ликерія

До своєї краси була Ликерія  вітрогонна, вона не  відповідала моральним принципам, але винувата тому не вона, а ті, хто любуючись з її краси, не жалкували грошей на убрання їй, але не дбали, не пильнували про її освіту і виховання моральне.

Шевченко

Знайомство Шевченка з Ликерією сталося саме тоді, коли поет усвідомив, що до нього прийшла вже невідкладна гостя – старість.

                                                                         Минули літа молодії,

                                                                         Холодним вітром од надії

                                                                         Уже повіяло… Зима…

                                                                         Сиди один в холодній хаті…

                                                                         Нема з ким більше розмовляти,

                                                                         Ані порадитись… Нема!

                                                                         Анічогісінько нема…

Нарешті свідомість, глибока і правдива свідомість, що «нема з ким сісти хліба з’їсти». І під таку невимовно скорботну пору у чоловіка часто одна хвилина рішає все.

Ликерія

І от в липні, в такий час Тарас сватається до Ликері. Дівчина погоджується на цю пропозицію. Товариші відмовляли Шевченка від цього шлюбу. Але ні! Він передав Ликерії хрест і «Граматку». Взявши хрест, Ликерія спитала скільки він коштує, де ж проба?  Другим разом Тарас подарував їй букет з польових квітів. За кілька хвилин букет той валявся на землі.

1-ий оповідач

Боже, який він засліплений! Поет і проза! Він вималював для себе ідеал, і не хоче глянути простими очима, так боляче за нього… Ликерія питає: чи він заможний? Чи писатиме вірші, як переїде на село? «Він і старий, і, здається, скупий, так неохота йти за нього», а потім знов заграє в неї честолюбство: «Ні! Піду! На злість дівчатам піду, щоб вони збісились!»

2-ий оповідач

Тарас Григорович навідується до Ликерії щонеділі, вона, за українським звичаєм, ходить з квіткою на голові, як годиться зарученій. Вона перед усіма хвалиться своїм женихом…Всі, хто знав про ці заручини, голосили: «Не пара! Не пара!» Та Тарас не зважає. Він пише листа до Ликеріїного пана Макарова і просить благословення.

Шевченко

Під кінець серпня Тарас довідався, що Ликерія занедужала і посилає їй якусь мізерію і хреста. Вона, вхопивши його, починає шкребти. Побачивши, що хрест не золотий, вона з серцем кинула його і мовила: «Бог зна що! Я думала, що золотий…»

Тим часом прийшла відповідь від Макарова, який радив не поспішати з цим  шлюбом. Він, як і інші, бачив провалля, яке розділяє цих двох людей. Він знав Ликерію, як ніхто краще. 

Ликерія

Через суперечки з друзями, Тарас вважає, що Ликерії буде жити краще самій. Вона оселяється на окремій квартирі. Шевченко щодня відвідує її, але ніколи не залишається у неї пізніше, як до 9-ої години вечора. Піклувався про її добре ім’я, дарував подарунки, купував одяг. Але не минуло і тижня, як Тарас прийшов до Ликерії, побачив у неї у світлиці великий гармидер: на столі патьоки води, тут же й гребінець з волоссям і брудний одяг, постіль не прибрана, хата не метена, між ними відбулась коротка, але промовиста бесіда:

Тарас   - Я не хочу такої! Мені не треба такої жінки!

Ликерія   - І мені не треба такого чоловіка, старий та поганий.

Тарас

«Чудне щось робиться зі мною, - писав поет, - душі моєї не шкода було для Ликерії, а тепер шкода нитки для неї». Тарас затребував назад усі свої подарунки, які потім спалив.

Нещасливе сватання до Полусмаківни було останньою краплею тієї отрути, що зламала його духовно – моральний і матеріальний організм.

Поетові здалося, що роз цурання з Ликерією є уже той Рубікон, за який не перейти йому, не вийти з самітності і годі сподіватися одруження. А його доля, мов той барвінок, про який він писав:

                             Барвінок цвів і зеленів,

                             Слався, розстилався,

                             Та недосвіт перед світом

                             В садочок укрався.

                             Потоптав веселі квіти,

                             Побив, поморозив…

                             Шкода того барвіночка

                             Й недосвіта шкода…

Розробка складена за матеріалами книги О. Я. Кониського « Тарас Шевченко – Грушевський. Хроніка його життя». Київ. Видавництво художньої літератури «Дніпро»,1991.